Рік без барда, поета, громадського діяча Олександра Смика. Життя знаного тернополянина обірвала важка хвороба. Рідні та знайомі кажуть: до останнього Олександр Смик творив і вболівав за Україну. Спогади про людину-легенду — далі.
Дружина називала його Саша, друзі казали просто Смик, а колеги з повагою зверталися Олександр Іванович. Сьогодні рік як помер відомий бард, поет, драматург, громадський діяч, голос Майдану, патріот і друг для багатьох. Це чоловік, познайомившись з яким одразу відчуваєш – він порадить, не збреше, навчить і заспокоїть.
Дружина Марія Гудима каже, Сашко робив якісно усе, за що брався. І ніколи не покидав справу – дбати про Україну.
Саме тому, Олександр Смик був не просто учасником революції. Це – голос Майдану 2014. Він так переживав за Україну, що всі сили віддав на боротьбу. А далі – боровся з хворобою. Вона таки забрала життя Олександра Івановича. Та він встиг багато. Якщо говорити про творчість, то залишив рядки і пісні, які досі підтримують наших воїнів, волонтерів та тих, хто працює у тилу.
“Коли я бачила, що він вже так занурюється в себе, бере в руки гітару, починає грати, то розуміла, що там народжується щось нове і треба бути тихо. Через деякий час він приходив і казав “Марійка, слухай”. І це було для мене мегаважливо. Що я була отою першою слухачкою”, — каже Марія Гудима.
Дружина каже, Сашко любив подорожувати. А ще — надто любив людей. Всі його справи і думки – були про народ і заради нього.
Його посмішка зачаровувала, а позитив — збирав довкола людей. Знайомих, і незнайомців. Олеся Чванкіна дружила з Олександром Смиком три роки, каже цей час вважає подарунком долі. Смик вчив жити і правильно відчувати моменти, користуватись ними. Він глибоко обдумував усе, що бачив, переживав кожне почуте слово і робив висновки.
Він був дуже обдарованим, глибоким, інтелектуальним, начитаним. Практично всі, згадуючи про нього кажуть — людина-глиба. Це підтверджує начальниця управління культури та мистецтв Тернопільської міської ради Світлана Козелко.
Більше — у сюжеті.
Мітки: бард, голос Майдану, громадський діяч, Марія Гудима, Олександр Смик, рік, спогади