Вірш, як частина душі. Тернополянка Марія Рожалюк презентувала свою першу збірку «Світло моєї душі», вірші для неї писала довгих п’ятнадцять років.
Писати їх було не легко, адже ще у дитинстві жінка втратила зір і все життя провела у цілковитій пітьмі. Та вона ніколи не вважала це проблемою, адже, наголосила, її душа ніколи не була сліпою.
Жінка розповіла, записувати вірші на папір їй допомагає сусідка або син. Аби й інші незрячі могли послухати її поезію, планує свою збірку перевести в аудіо формат. Бо шрифтом Брайля друкувати дорого і в нашому місті таких книжок не видають. Все доводиться робити власним коштом.
Пані Марія закінчила школу, все життя пропрацювала на заводі і виховала трьох дітей. Завжди любила театр, музику, шахи, танці, а особливо книжки. Згодом з’явилася любов до поезії, а тоді почала писати сама. А ось донька Любов Галатима пригадала, як мама завжди слухала книжки, довгий час писала їй власноруч листи і відправляла закордон.
А ще пані Люба зазначила, коли мама вперше сказала їй, що хоче видати збірку, її це дуже здивувало. Але мамина сила волі, подолала усі труднощі, з якими зіткнулася коли готувала збірку до друку.
Тепер Марія Рожалюк пише ще й вірші для дітей. Також в планах поетеси видати ще одну збірку віршів. Адже, поезія для неї це своєрідна терапія, якою вона замінила лікування.
Мітки: збірка, Книга, поезія